Ти в пам'яті залишишся у нас! Біль стискає серце, плаче душа...
Воютицька сільська рада висловлює щирі співчуття рідним та близьким з приводу передчасної смерті нашого земляка, учасника АТО Івана Буци – 27-річного солдата-десантника, якого сьогодні зранку не стало. Іван був із села Заріччя Самбірського району Львівської області. Він служив контрактником 80-тої аеромобільної бригади. З бойовими побратимами Іван захищав Сапун-гору, аеропорти, був в інших гарячих точках. Отримав серйозне поранення обличчя. Лікувався у Харкові, потім у Львівському військовому госпіталі. Через підірване здоров’я змушений був звільнитись із улюбленої йому вісімдесятки, в якій проходив строкову службу. 18 березня 2016 року на сесії Воютицької сільської ради контрактнику 80 аеромобільної бригади Івану Буці присвоєно звання “Почесний громадянин села Воютичі”.
«Як тільки почалася війна, Іван одразу пішов на Схід. Під час одного з боїв йому травмували око. Він довго лікувався, отримав інвалідність. У Заріччі проживав з мамою та сестрою. Це була дуже дружня сім’я, завжди один за одного дбали. Іван, аби їм комфортно жилося, зробив ремонт у будинку. Дуже був працьовитий. Такий скромний, врівноважений. От прийде у сільську раду, стане у коридорі і чекає, коли черга минеться, аби зайти. Бо ж боявся, аби часом когось не образив, – розповідають у Воютицькій сільській раді. – Сьогодні зранку йому стало зле. Викликали «швидку». Іван помер ще до приїзду медиків. Причини поки не знаємо. Усе село сумує. На днях, у травні, йому мало виповнитися 28».
Нагадаємо, що із с. Воютичі чотири майже ровесники та однокласники були в АТО. Живим повернувся лише Іван Буца. На Сході під час захисту територіальної цілісності України загинули наші односельці десантник Ігор Добровольський, сапер Ігор Бжостовський та нацгвардієць Іван Попіль.
Серце рветься на шматочки, коли у вічність йдуть ті, кому ще б жити, у кого попереду ще могло б бути багато років, повних щастя і любові, у кого було багато нездійснених задумів та мрій, хто не залишив по собі нікого на цій землі і тих, хто залишив сиротами дітей, вдовами дружин і у страшному горі своїх матерів. Настали такі часи, що Україна мало не щодня плаче, оплакує своїх полеглих Героїв, що загинули захищаючи свою землю, свою Україну, захищаючи кожного з нас. Ми в неоціненому боргу перед нашими воїнами, нашими славними синочками і донечками України. Вони віддали життя щоб жили ми! Слава Героям, що віддали життя, захищаючи Україну.
Герої не вмирають!
На жаль, словами важко загоїти у серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. В цю гірку мить щиро поділяємо Ваше горе, разом з Вами схиляємо голову в глибокій скорботі. Низький уклін, тобі, Іване, від односельців! Ти назавжди залишишся в наших серцях!.
Нехай земля Тобі буде пухом!
Вічная пам’ять!
Тече сльоза у неньки на щоках,
Сльоза нещасна, небажана.
Сорочка сина у її руках,
В душі її велика рана.
Ще рік назад ходив в сорочці син,
Радів, співав і веселився.
Тепер не вдіне її більше він,
У Божім Вічнім царстві оселився
Ота сорочка, вишита нитками,
Мов оберіг, допомагала сину.
Та смерть його холодними руками
Так жадібно забрала в домовину
Сидить старенька мати у вікна.
В очах минуле безтурботне й тихе,
Якого вже не знатиме вона,
Його забрало невблаганне лихо…